Червона сіль - дивно?

   Всі з дитинства знають, що сіль білого кольору. Інколи йодована має червонувато-коричневий відтінок, але, щоб червоний?

На запитання про червону сіль, учні здивовано знизують плечима і починають видумувати що-завгодно. Але коли надати невелику характеристику, частина учнів починає здогадуватися, що мова йде про паприку. І дійсно так, адже саме паприку здавна називають індіанська червона сіль.

Що ж таке паприка? Паприка – це «два в одному»:

-по-перше – це рослина з прямостоячими пагонами і плодами у вигляді м'ясистого стручкового перцю родини Пасльонові;

-по-друге - це мелена сушена  приправа з солодкого перцю червоних сортів, які відрізняються мінімальною пекучістю. 

Батьківщина паприки, тобто червоного стручкового перцю є Південна Америка, де її вирощують як багаторічний напівчагарник. На Україні ми вирощуємо перець як однорічну городню рослину. Вона має прямостоячі, гіллясті, потовщені у вузлах, стебла 30-60 см заввишки, які біля основи трохи здерев’янілі. Листки прості, загострені, черешкові, еліптичні або яйцеподібні. Квіти білі і розташовуються вони в місцях галуження. Чашечка напівкуляста, 5–6-гранна, з короткими прямими зубцями. Віночок майже білий, його пелюстки яйцеподібні, загострені, розпростерті. Тичинок 5, що прирослі до основи трубки віночка. Плід - прямостояча або поникла, роздута, гладенька, багатонасінна ягода, спочатку зеленого, а потім червоного кольору. У достиглих плодів чашечка залишається.

Колись "індіанська червона сіль" потрапила до Європи з Колумбом. На той час всі були здивовані, що щіпки її було достатньо, щоб надати гіркий присмак значній кількості води! Після завезення до нас червоного перцю, ця рослина почала широко вирощуватися і її  культивування тривало  століттями, втрачаючи при цьому  гострий смак і перетворюючись на солодкувату паприку. Тому, на сьогоднішній день є декілька запитань з приводу завезення паприки. Чи привіз її з індіанської кухні Центральної Америки Колумб до Іспанії, звідки вона таємничими стежками добралася до Угорщини? Або її принесли цигани, які здолали довгий шлях з Індії? А може, десь в глибинах Османської імперії, якій того часу належали великі простори в Аравії і Північній Африці, з нею познайомилися турки і принесли її з собою під час походу на Угорщину? Але все-таки вчені вважають, що слово паприка прийшло з Угорщини, де вперше вона з'явилася в XVII столітті, коли країна перебувала під турецькою владою і султан неухильно розширював свої землі. З "папар" вони зробили "папарка", а з "папарки" врешті-решт з'явилася "паприка". Сьогодні, паприку особливо інтенсивно вирощують у країнах Південної та Східної Європи, де вже виведено багато найрізноманітніших сортів.

Довгий час приправа залишалася приналежністю простого народу, не викликаючи інтересу у знаті. Ось як пишуть у деяких інформаційних джерелах «в наших умовах індіанський перець, який був привезений Колумбом і який чудово почувався в середземноморських городах, блискавично завоює Європу через дешевизну цієї приправи. Але виявилося зовсім не так. Червоний індіанський перець показався багатіям недостатньо екзотичним і своєрідним. Тому він перекочував переважно в каструлі простого народу». Діючими речовинами паприки є гіркий капсаїцин, ангуін – негірка олія, каротиноїди, вітаміни (особливо багато вітаміну С), ефірне масло, ароматичні та ряд інших речовин. В Угорщині було присвоєно Нобелівську премію за дослідження вітамінного складу паприки.

На сьогоднішній день паприка найбільше поширена в Іспанії, Туреччині, Угорщині та США. В даний час виробляють декілька її різновидів, що розрізняються гостротою і кольором. причому гострота приправи залежить від способу виготовлення, при якому велику роль відіграють капсаїцин, що надає гостроту, а також барвні речовини капсантін і каротин. Наприклад, благородна солодка паприка - один з найбільш вживаних сортів – порошок середнього помелу, темно-червоного відтінку з легким приємним тонким ароматом і легким солодкуватим смаком з відтінком гіркоти. Для її приготування насіння і серцевина перцю видаляються, м'якоть  висушується і перетирається у порошок. Але, крім смаку і запаху вона також забарвлює їжу в червоний або оранжевий колір, причому це відбувається тільки при нагріванні. При цьому паприка легко підгорає, набуваючи гіркий присмак. 

Делікатесна паприка - середньої червоності і помелу середньої тонкості. Приємна на смак, не гостра. Підкреслює власний смак страви, не "забиваючи" його.

Напівсолодка паприка - відносно світла за кольором, матового відтінку, з характерним запахом спецій, середньої гостроти. Через вміст у ній цукру не варто підсмажувати її в жирі.

Спеціальна паприка відрізняється тонким помелом,  яскравим червоним кольором та приємним солодкуватим і м'яким смаком.

Рожева паприка - порошок середнього помелу. Вона відноситься до пікантних і досить гострих сортів, які слід використовувати дуже обачно і обережно. 

Ніжний сорт являє собою порошок світло-червоного кольору і помелу середньої тонкості, відрізняється блиском. Його характерна особливість виражена вже в назві сорту: він позбавлений гостроти, але не специфічного аромату приправи.

Гострий сорт відрізняється від інших своїм кольором. Це жовтуватий або світлий червоно-коричневий порошок помелу середньої тонкості, що є обпікаючим і гострим. 

 Без паприки неможливо собі уявити не лише угорську кухню. Не оминула ця приправа й інші країни. Скрізь знайдуться люди, яким до смаку ця унікальна особливість харчової промисловості. Чим червоніша і яскравіша паприка, тим вона солодша і тим частіше використовується, скоріше як барвник, ніж як спеція. Солодкою паприкою посипають страви з сиру, рагу, риби. Вона добре поєднується з м'ясом, особливо свининою, куркою, овочами, особливо томатами і капустою. Паприку використовують в приготуванні таких страв, як гуляш, рис, яйця, а також в супах, соусах, салатах. Паприка також використовується як барвник при виробництві м'ясних продуктів, зокрема, ковбас.

Таким чином, червоний стручковий перець вживається в їжу як овочева рослина і як приправа, яку часто називають червоною сіллю.