Хвіст та його положення – складна азбука мови тварин

У живій природі хвіст – досить поширений інструмент. Еволюція людини має приклади того, що її предки колись мали хвости. Інколи явище атавізму вказує на те, що нашим пращурам хвіст був необхідним, можливо, так як сьогодні він потрібен багатьом нашим «братам меншим». 
 У багатьох тварин, які живуть поруч із людиною завдяки численним дослідженням було з’ясовано, що положення хвоста може виражати багато чого: стан організму, цікавість, страх, дружелюбність, злобу…  А що можна сказати про хвости диких тварин? Чому він лише один? Яке значення має?

Хвіст для кермування та гальмування

  Водні та земноводні тварини: риби, саламандри, тритони, крокодили рухають своїми хвостами вліво-вправо, а кити, дельфіни, тюлені, бобри – вгору-вниз завдяки чому роблять швидкі рухи у воді або сповіщають про небезпеку. 
 Вовки, лисиці, гепарди добре і швидко бігають завдяки положенню хвоста під час руху. Тушканчик також швидко бігає, і довгий хвіст із кісточкою на кінці допомагає їм робити круті повороти або різко і швидко зупинятися.
 Птахи в повітрі також добре повертаються з допомогою хвоста, який ще і прекрасно маневрує. Він дозволяє ширяти в повітрі, навіть, не рухаючи крилами. При посадці птахи без хвоста також не можуть обійтися. Сідаючи на землю, вони розгортають свій хвіст віялом і трохи піджимають його під себе. Сорока виконує у повітрі свої циркові номери завдяки прекрасному кермуванню з допомогою пліссірованому, відливаючому синявою, хвосту.

Хвіст для здійснення опори та рівноваги тіла

 Хвости допомагають багатьом тваринам лазити по деревах.  Дятли користуються ними як стільчиком, так як  їхній хвіст короткий і складається із щільних пружних пір’їн. Сидячи  на такому хвості дятел міцно тримається на стовбурі і відшуковує личинок під корою. Наприклад, великий строкатий дятел міцними лапами з довгими кігтями чіпляється за виступи кори і одночасно спирається на хвіст, щоб мати стійке положення, яке було б зручним для  відшукування здобичі із тріщин. 
 Деревні змії, не маючи кінцівок, хапаються хвостом за гілки і обережно повзуть по рослині, постійно шукаючи опору.  
 Інші “верхолази” користуються хвостом як страховочним канатом або п’ятою ногою. Це мавпи, опосуми…, які чіпляються своїми хвостами за гілки, висять на них і, навіть, можуть спокійно спати головою вниз, зачепившись хвостом. В такому випадку хвіст звільняє кінцівки для іншої справи. Інколи мавпи, тримаючись кінцівками за гілки, хвостом зривають плоди і підносять їх до рота. У зв’язку з цими функціями, хвіст у таких тварин майже без шерсті  або вона відсутня на кінчику. 
 Кенгуру, здійснюючи стрибки, використовує хвіст для рівноваги свого тіла, а у випадку сидіння на задніх ногах, спирається саме на хвіст.
   У хижих птахів хвіст допомагає витримувати вантаж, тобто міцно тримати здобич у кігтях. У цьому випадку хвіст допомагає втримувати рівновагу тіла. Вчені проводили дослідження: склеювали орлам хвости мазутом і відпускали на полювання, орли добре полювали, але принести здобич не могли, вони відпускали її з лап через декілька хвилин.

Хвіст – страхувальний пояс

      Найменша із мишей – мишка-малютка лазить по рослинах виключно з великим проворством, легко збираючись на найтонші стеблинки. Страхується вона хвостом, який постійно переміщається із однієї билиночки на іншу та обвивається навколо них. 
 За страховку можна вважати хвіст у деяких землерийок, які рухаються ланцюжком одна за одною, тримаючись за хвости.

Хвіст для добування їжі

 У природі зустрічаються досить цікаві випадки, як тварини використовують свої хвости. Наприклад, щурі по черзі користувались своїми хвостами для добування поживи: один щур занурював свій хвіст у посудину, а інший його облизував. Це ж треба до такого додуматись.
 
Хвіст для балансування

 Хвіст, який виконує функцію балансування необхідний мешканцям верхніх ярусів: білкам, соболям, куницям, лемурам, руконіжкам… Вони мають як правило пухнастий хвіст, який поєднує властивості шеста, парасольки, парашута… Це дозволяє їм вільно стрибати між гілками та з гілки на гілку. Роль балансира та керма хвіст виконує також у добре бігаючих тварин – лисиць, вовків, куниць, гепардів.

Хвіст для спілкування

 У птахів хвіст часто є “посвідченням  особистості”.  Хвіст півня у порівнянні з куркою – це ознака неповторності самця. Хвіст павича – це взагалі диво природи. Хоча довгі красиві пір’їни його розлогого хвоста – це “псевдохвіст”, тому що вони насправді пір’їни надхвоста, а справжній хвіст невеликий і завжди допомагає утримувати віяло цих довгих красивих пір’їн.
     Сорока також має хвіст незвичної краси, переливаючись то чорними, то білими, то синіми барвами. Він неначе гофрований і розкривається красивою трикутною формою.  
 Певні удари хвостом китів по воді є загроза супернику під час шлюбних ігор. 
 У гримучої змії на кінці хвоста є “погремушка”, якою вона користується, щоб попередити про свою присутність поруч. Такий пристрій утворений із багатьох твердих шкірястих дзвіночків, неначе вставлених один в одного. Тріскучий звук гримучої змії чути на відстані 30 м. 
 Положення хвоста у собаки – складна азбука, що виражає страх, дружелюбність, злість, цікавість… Якщо собака гавкає на людину, але при цьому енергійно молотить хвостом – це означає, що пес не агресивний, а хоче познайомиться, тобто виражає дружелюбність; коли собака міцно піджимає хвіст під себе, він боїться, а якщо хвіст трубою - це – демонстрація сміливості.

Хвіст – зброя

      Хвости китоподібних використовуються ними як зброя, яка розбиває в щепки човни гарпунників.
      Скунс, перед випусканням струменю своєї смердючої рідини, піднімає хвіст. Всі, хто знаходиться навколо, тікають, так як запах цієї тварини - неприємна хімічна зброя. 
 Скат-хвостокол має на хвості гострий, довгий, зазубрений шип, яким він користується в разі небезпеки.  Ці шипи можуть бути не поодинокі, а з кількома кинджалоподібними голками, загнутими гострим лезом назад. Вздовж нижньої поверхні голки проходить борозна, на дні якої розміщуються клітини, що виділяють отруйний секрет.  У великих екземплярів скатів-хвостоколів сила удару хвоста така сильна, що з легкістю пробиває шкіряну поверхню одягу чи взуття. Таким чином, уколи скатів викликають серйозні отруєння. 
 Риби-кривохвостки мають на черевці гострий край, а замість хвостового плавця зігнутий гачком у сторону черевця шип. Тому таку рибку ще називають бритвою. Коли біля такої риби з’являється небезпека, вона  повертається до  неї шипом і лезом, цим захищаючи себе.
 Досить міцні хвости мають крокодили, які слугують їм не стільки для захисту, як для нападу. Ударом такого міцного пристрою тварина може вбити майже кожну тварину, навіть людину. Часто вони підстерігають тварин на водопої, хапають за морду або збивають із ніг сильним ударом хвоста та затягують під воду. 
      Варани користуються своїм хвостом як батогом, удар якого такий сильний, що може переламати жертві кістки. 
 Ящірка-шипохвіст має короткий приплюснутий хвіст, вкритий зверху великою колючою лускою. Якщо така ящірка відчує небезпеку, вона ховається в нірку, але хвіст виставляє зовні, відлякуючи ворога.
 Копитні тварини своїми довгими хвостами відганяють кровосисних комах - комарів, мушок, оводів.

Хвіст – зоровий сигнал

 Деякі тварини мають на кінчику хвоста інший колір. Білий кінчик хвоста лисиці використовується нею для того, щоб збити з толку переслідувачів. Махаючи ним в одну сторону, тварина рухається в іншу. 
 Таке ж призначення має чоний кінчик хвоста горностая, адже взимку його не побачиш, лише завдяки чорній кісточці. Хижі птахи: яструб або канюк тримають цю мітку в полі зору, але горностай уміло користується своїм хвостом і відволікає увагу хижака. 
 
Хвіст – індикатор страху та настрою

 Положення хвоста у деяких тварин слугує показником нервового стану. Наприклад, подьоргування кінчика хвоста у левів означає крайній ступінь збудження, що буває перед вирішальним стрибком.  
 Коли тигр чимось зацікавлений, то хвіст піднімає догори, а коли задоволений – ставить його дугою або свічкою. Якщо тигр чогось мирно хоче, його хвіст рухається у горизонтальній площині, а якщо він хоче нападати – то у вертикальній площині. У ярості звір стукає хвостом по землі та своїх боках. 
     За дослідженнями вчених тигр, який неначе спокійно лежить у заростях і тихенько подьоргує кінчиком хвоста – означає, що він готується до стрибка.
 
Хвіст – ковдра

 Північні тварини: песці, лисиці, соболі, барси… використовують свої хвости як ковдру. Вони можуть спати прямо на снігу, під голову підкладають хвіст, а його кінчиком прикривають незахищений від холоду ніс.
 
Хвіст – іграшка

 Представники котячих користуються хвостом як іграшкою, котенята і левенята люблять гратися кінчиком свого хвоста або хвостом батька-самця.

Хвости як незвичні  винаходи

 Якщо мишку схопити за кінчик хвоста, його тоненька шкірка стягується і залишається у зубах ворога, а мишка встигає втекти. З часом голий кінчик відсохне і відпаде, а шкірка швидко відновиться. Таке явище спостерігається і у деяких видів сонь, а саме соні-графіуруса, яка має у хвості багато слабких місць, розміщених на відстані 8 мм один від одного. Ця тварина може вириватися із лап хижака втрачаючи кожного разу по одному шматочку хвоста.  
 У тритонів під час шлюбного періоду хвіст виконує функцію зябер, тобто він допомагає диханню, так як до нього підходить велика кількість кровоносних судин і тому кисень, розчинений у воді, вільно проникає у кровоносні судини хвоста.  
 Ящіркам властивий процес аутотомії, коли вхопити її за хвіст, вона миттєво його відкидає. Він легко відламується і продовжує рухатися, звиваючись із сторони в сторону.  Дослідження показали, що відламати його просто так неможливо, навіть, у мертвої тварини.  Він тримається  досить міцно. Але, коли тварина відчуває біль та небезпеку один із хвостових хребців переламується  навпіл і хвіст відпадає або залишається у роті хижака. З часом він відростає знову, звичайно, трохи меншого розміру.
 У курдючних овець від основи хвоста звисають два мішки, у яких поміщаються 10-11 кг жиру. Вони рятують цих тварин від голодної смерті взимку, а також жарким літом, коли рослинність пересихає.

Хвіст – прикраса

 Найкрасивіші хвости, звичайно, у птахів. Наприклад, у павича, у райської мухоловки, у лірохвоста, у індика. Не менш красиві у лисиць, білок, песців, також у представників віверових. 
 

Але в природі існують і тварини, яким хвости непотрібні або вони зовсім недорозвинені. Наприклад, тваринам-землекопам (сліпакам, кротам) хвіст заважає жити в грунті, адже з ним важко повертатися або він може за щось зачепитися. 
 Зайвими є хвости для деяких тварин, які мешкають у чагарниках та густій траві, щоб не зачепитися. У зайців, кроликів, лемінгів від хвоста залишився лише обрубок, а дорослі особини жаб їх взагалі не мають.